Дарія Цвєк
Дарія Цвєк, дівоче прізвище Маркевич, родилась у 1909 році у містечку Гримайлів, на Тернопільщині. Її батько, Яків Маркевич, що у свій час працював інспектором фінансів в Міністерстві Фінансів Польщі у Варшаві, часто брав доньку із собою на великосвітські заходи та прийоми. Там вона могла показати своє чудове виховання та поринути у вишукану атмосферу світської верхівки тих часів. Після закінчення гімназії, Дарія Маркевич вступила до педагогічного семінару Українського педагогічного товариства у Коломиї, що давав можливість після закінчення займатись педагогічною діяльністю. Оскільки, попри бажання здобути вищу освіту, у ті часи, на території зайнятої поляками, українцям не дозволялось навчатись в університетах. Далі, перед тим як зайнятись кулінарною діяльністю, пані Дарія 35 років пропрацювала вчителем біології, спочатку в одній зі шкіл під Львовом, а потім, познайомившись у Львові зі своїм чоловіком Левом Цвєком, філологом за освітою, й вийшовши заміж, працювала у містечку Чорткові на Тернопільщині, а згодом у Станіславові (тепер Івано-Франківськ), куди переїхала зі своїм чоловіком.

Неприємні обставини змусили Дарію Цвєк повернути свою професійну стежку у бік кулінарії, коли у післявоєнні роки, радянська влада дослівно викинула сім'ю Пані Дарії на вулицю, позбавляючи житла, як і велику кількість інших галицьких родин, щоб звільняти найкращі помешкання для партійної верхівки. Люди часом навіть не встигали не те що меблі, а й особисті речі позабирати. І що для іншого було б причиною розпачу та поневірянь, пані Дарію змусило до подальшого руху. Щоб прогодувати сім'ю у ті голодні радянські важкі часи, вона влаштовується куховарити у лікарню для "високопоставлених осіб". Там її страви та спосіб приготування їжі і приглянувся партійній верхівці і її починають запрошувати готувати страви для важливих прийомів. Тодішнім місцевим керівникам настільки подобалися її страви, що з часом вона навіть почала вести курси кулінарії для дружин радянських офіцерів.
І хто знає чи побачили б світ кулінарні книги Дарії Цвєк якби не її хороша давня подруга, українська письменниця Ірина Вільде. Саме вона, полюбляючи ласощі, які готувала її подруга, у 1958 році взяла пані Дарку, як та любила, щоб її називали, за руку, повела до директора видавництва “Каменяр” і сказала йому: “Примусьте її писати книжку з куховарства”. 1960 року вийшла в друк перша книга Дарії Цвєк “Солодке печиво”, яка потім перевидавалась 9 разів!!! Саме ця книга була улюбленою кулінарною книгою мого дитинства!

Та сама Ірина Вільде до старості спонукала пані Дарію писати, своєю фразою яку часто згадувала Дарія Цвєк: "Дарко, ти пишеш? Пиши, пиши".
Потім були наступні книги: «До святкового столу», «У будні та свята», «Для гостей і сім'ї», «Нашим найменшим», «На добрий вечір», «Дітям і батькам» тощо.
Дарія Цвєк мала у собі величезну кількість енергії, любові, завзяття та доброти. Вона була невтомною трудівницею та невиправною, життєрадісною оптимісткою, попри не завжди легкі обставини життя. Вона продовжувала працювати навіть у 90-річному віці, пішовши з життя на 95-му році життя. Може це і є певний секрет довголіття, попри незгоди, бути оптимістом у постійному русі...
А щоб краще зрозуміти якою була особистістю пані Дарія Цвєк, хочу поділитись з Вами її цитатами, які знайшла у різних джерелах, інтерв'ю її подруги, біографічних матеріалах тощо:

- "Жінки, свято ви маєте не кожен день, і тут уже економити не треба";
- "Люблю дуже молодь. То, що я пишу, то для наших молодих. Бо бабці давно це все вміють, а молодість не знає. Не мала, коли навчитися і від кого навчитися";
- "Як вам часом щось підгорить, то не переживайте. Бо то значить, що то за вами хтось "горить"";
- "Жінка не буває стара, є дуже молода, молода і ще молода";
- "Щастя це квітка любові. Треба її вирощувати і передавати з покоління у покоління".
Сподіваюсь, кожен, хто прочитає про цю чудову жінку, надихнеться та погляне на життя трішки оптимістичніше. Коли любиш й готуєш з любов'ю та смачно, а коли їси смачно, то й стаєш трішечки щасливішим.
Не відмовляймо ж собі у маленькому щасті щодня!