Калита на Андрія

     Свято Андрія, яке у нас святкують 13 грудня, напевно одне з моїх найулюбленіших свят часів дівування. Адже стільки всього цікавого відбувалось. Ворожіння, забава, багато сміху та галасу! Хоч, чесно кажучи, жодне з тих ворожінь в моєму житті не збулось, але спогадів залишилось на все життя. І скажу Вам, хоч св. Андрія вважається парубоцьким святом, заміжжя - це все таки не привід, щоб не зібратись з друзями і не повеселитись. В сусідній Польщі св. Андрія - це додатковий привід, щоб зібратись разом та повеселитись. А молодь також ворожить.

     Коли я дівувала, про калиту не знала, хоч раніше Андріївські вечорниці називали святом Калити. Адже тоді були перехідні часи, відходження від комунізму який роками вбивав український етнос, давні традиції та обряди якими славиться Україна. А вечір перед святом Андрія, було одним з тих свят, зі слів старшого покоління, коли селами ходили доносчики і дивились хто святкує, хто збирається і доносили комуністичній владі. Адже не можна було. Свято має самобутній український характер, з елементами вірувань з поганських часів. Адже випікалась калита, яка символізувала сонце, в обрядах використовувалась кочерга та сажа, яка пов'язана з вогнем, який теж шанували не менше ніж сонце. А як відомо, все що українське, мова, традиції, культура, переслідувалось у важкі комуністичні часи. Але не можливо вирвати з серця те, що глибоко вкорінено. Можна частково приглушити, але не викорінити. Молодь і далі збиралась на Андріївські вечорниці, як правило, за давньою традицією, у старшої незаміжньої жінки, але по тиху, без традиційного галасу та сміху на всю вулицю. Хлопці, звичайно не могли дотримуватись традиції бешкетування, адже це суворо каралось радянською владою. Для тих хто не знає, за традицією, парубки у ніч на Андрія, мають виключне право робити капості. Їх за це практично не лаяли, хіба що жартівливо. Кому ворота дротом закрутять, кому й розкручували та знімали ворота, кому малювали, кому ще щось на подвір'ї виробляли... А дівчата звичайно ж ворожили, мріючи дізнатись що їх чекає в майбутньому. А ще, коли всі збирались разом, після ворожіння, бавились в забаву з калитою.

     Калиту пекли дівчата в день перед св. Андрія, місили по черзі, починаючи від найтаршої до наймолодшої. Випікали її досить твердою, щоб важко було кусати. Прикрашали маком та горіхами, які символізували добробут та щедро змащували медом, який символізував сонце, а ще, щоб підсолодити хлопцям, які будуть кусати калиту, вуста. Потім підвішували калиту на червоній стрічці або червоному жіночому паску, посеред хати або на кочерзі. Калиту тримає "пан Калитинський", якщо на кочерзі, або тримає за стрічку, на якій калита прив'язана, щоб смикати за неї, й це має бути якийсь веселий і жартівливий парубок. А далі по черзі підходять парубки кусати калиту, і їх тоді називають "паном Коцюбинським". "Пан Калитинський" запрошує "пана Коцюбинського" вкусити калиту. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання "пана Калитинського" - розсмішити "пана Коцюбинського", бо тоді не можна кусати калити, а навіть якщо не засміється парубок, все одно "пан Калитинський" смикає калиту так, щоб не можна було її вкусити. Смішили хлопців й дівчата. Тим кому не вдалось відкусити калиту, змащували сажею, дівчата або вибраний "писарчук", який тримав в руках сажу розведену водою. Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями, на голову їм дівчата одягали вінки з барвінку, прикрашені колосками жита, пшениці, пучечками калини і цілували в уста. Іноді дівчата теж пробували кусати калиту, але вони, як правило, їздили на рогачах. На закінчення гри калиту знімали й ділили між учасниками вечорниць.

      Ще є дуже багато традицій Андріївських вечорниць, як пов'язаних з калитою, так і не пов'язаних з нею. Можна було б писати і писати без кінця. Хто має таке щастя, як живих бабусь, розпитайте їх обов'язково як це було.

     Попри піст, який завжди був на свято Андрія, калита традиційно пісною не була. Адже вечорниці і так не схвалювались церквою. Як можна веселитись, танцювати і наймати музик в піст. Й боронь Боже, ворожити! Але побожний український народ робив виключення для цього свят і, як правило, інші страви які готувались для вечорниць, в тому числі вареники, були пісними. Усі спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію не дали бажаних наслідків, як і пізніші спроби комуністичної влади. Хоч поступово, Андріївські вечорниці втрачали магію та ритуальний характер, а все більше служили приводом зібратись усім разом та весело бавитись.

      На щастя, тепер всі традиції відроджуються по повній, з новою силою і з ще більшою пошаною. Як і Калита на Андрія. І це прекрасно!!